Klara group restaurants were able not only to adapt to new realities but also find resources to feed Kyiv with bread for two months and distribute food to The Territorial Defence Forces, bomb shelters, and volunteers
Нові реалії показали, що за стресових умов українські бізнесмени шукають не прибутку, а можливості допомогти. І якщо потрібно – готові для цього об’єднуватися навіть із конкурентами. Один з яскравих прикладів – компанія Klara group. Її засновник і керівник, випускник kmbs Андрій Пінчук розповів Mind про особливості діяльності закладів холдінгу від початку війни.
В пиріжкових «Тітка Клара» робота починається від 5 ранку, тож коли 24 лютого країна лише прокидалася під перші вибухи страшної війни, там вже кипіла робота: готувалися начинки, замішувалося тісто, нарізалися салати. Звісно, почувши чорну звістку, керівництво одразу ж відпустило усіх по домівках. Тісто та інші продукти було заморожено, а людей відправили рятувати власні родини. «Перші кілька днів ми не те що не стримували – а навіть заохочували людей шукати безпечних місць для порятунку, постійно підтримували зв’язок з усіма працівниками, щоб розуміти, як у кого справи, щоб мати можливість допомогти, – розповідає Андрій. – Бувало різне: люди потрапляли під обстріли, дехто навіть загинув, був поранений». Дивлячись на це, вже в перших числах березня з’явилося бажання «щось робити» – долучатися до спільної справи усіма можливими засобами. Компанію добре знають в Києві та околицях, тож почалося з типових запитань від знайомих: раптом у вас є трохи продуктів? Звичайно ж, продукти на складах були. Але вивезти їх звідти – то виявився справжній квест. Люди, в яких були ключі та право доступу, перебували в одному місці, часто – далеко від тих самих складів, і не мали можливості доїхати, склади в другому, доставляти треба було в третє. Але зрештою нові логістичні ланцюги було збудовано, і продукти, напої і навіть посуд почали розвозити в різні місця: до пологового будинку в Пущу, в райони під Києвом, де точилися бої, в бомбосховища, до ТРО – усюди, де просили, не перевіряючи і намагаючись допомогти усім. За два місяці розіслали продуктів харчування на сумму 500 000 гривень.
Трохи згодом в компанії усвідомили, що розвозити продовольчі запаси – це непогано, але ж в місті не вистачає хліба. Тоді Дмитро Батрак, директор «Shibuya sushi kiosk» (входить до складу Klara group) об’єднався з сусідами – іншими ресторанами на Подолі – і вони разом почали випікати хліб. Неподалік, в одній з пиріжкових «Тітки Клари», було організовано «хлібний хаб»: тут з подвоєною швидкістю пекли, розсилали, видавали хліб. Працювали усі, кожен робив, що вмів, незалежно від посади – від прибиральниці до директора. За день на невеличких потужностях однієї цієї пиріжкової випікали і розвозили по ТРО, бомбосховищах і волонтерських організаціях до 500 хлібів. Те саме відбувалося на Печерську – у кав’ярні «Honest Coffee Bar», де її директорка Вікторія Гнєдаш роздавала хліб і безкоштовно напувала усіх кавою. «Гроші в цей час відійшли на десяте місце, – згадує Андрій. – Але за деякий час на складах почали закінчуватися запаси. Довелося шукати і збирати усе, що де лишалося, з усіх усюд. Тут на допомогу прийшли волонтери: вони допомагали шукати, привозити, розвозити і роздавати продукцію».
З кінця березня постачальники потроху почали відновлювати роботу – тому на початку квітня в Klara group задумалися про відновлення роботи закладів. «Це було непросто, – розповідає Андрій. – По-перше, не полишало відчуття, що ми, ресторатори, все-таки працівники сфери дозвілля і розваг, а які можуть бути розваги у такий час, коли тут, поруч, гинуть люди? А по-друге, специфіка нашої мережі полягає в тому, що більшість наших працівників – жінки, і саме вони виїхали з Києва разом з дітьми». Спочатку компанія поговорила з усіма, хто залишився в столиці. Пропонували роботу поближче до дому, не завжди у тому закладі і на тій посаді, де працювали до війни. Головне було – зібрати команду і дати людям можливість працювати. Не поспішали, відновлювали по одному закладу на тиждень-два. Оскільки більшість працівників роз’їхалися, довелося шукати нових. З відкриттям кожного нового закладу усі сумніви і проблеми розвіювалися. По-перше, стало зрозуміло, наскільки людям потрібна робота – не лише для заробітку, а й просто щоб відволіктися, вийти з дому, робити щось корисне. По-друге – відчули, наскільки усі довкола скучили за нормальним життям. «Люди так раділи суші і пиріжкам, ніби куштували їх вперше в житті, – говорить Андрій. – Зрештою, усім потрібна бодай ілюзія звичного мирного життя».
Наразі бізнес відновив роботу на 40-50% – усі процеси доводиться налагоджувати заново, з новими умовами, новою логістикою. «Але головне – що наші люди здатні згуртовуватися і діяти разом заради спільної мети», – резюмує Андрій Пінчук. Оригінал статті: mind.ua
Comments