Заклади Klara group змогли не тільки прилаштуватись до нових реалій, а й знайшли ресурси, щоб два місяці годувати Київ хлібом та роздавати їжу ТРО, бомбосховищам та волонтерам
Нові реалії показали, що за стресових умов українські бізнесмени шукають не прибутку, а можливості допомогти. І якщо потрібно – готові для цього об’єднуватися навіть із конкурентами. Один з яскравих прикладів – компанія Klara group. Її засновник і керівник, випускник kmbs Андрій Пінчук розповів Mind про особливості діяльності закладів холдінгу від початку війни.
В пиріжкових «Тітка Клара» робота починається від 5 ранку, тож коли 24 лютого країна лише прокидалася під перші вибухи страшної війни, там вже кипіла робота: готувалися начинки, замішувалося тісто, нарізалися салати. Звісно, почувши чорну звістку, керівництво одразу ж відпустило усіх по домівках. Тісто та інші продукти було заморожено, а людей відправили рятувати власні родини. «Перші кілька днів ми не те що не стримували – а навіть заохочували людей шукати безпечних місць для порятунку, постійно підтримували зв’язок з усіма працівниками, щоб розуміти, як у кого справи, щоб мати можливість допомогти, – розповідає Андрій. – Бувало різне: люди потрапляли під обстріли, дехто навіть загинув, був поранений». Дивлячись на це, вже в перших числах березня з’явилося бажання «щось робити» – долучатися до спільної справи усіма можливими засобами. Компанію добре знають в Києві та околицях, тож почалося з типових запитань від знайомих: раптом у вас є трохи продуктів? Звичайно ж, продукти на складах були. Але вивезти їх звідти – то виявився справжній квест. Люди, в яких були ключі та право доступу, перебували в одному місці, часто – далеко від тих самих складів, і не мали можливості доїхати, склади в другому, доставляти треба було в третє. Але зрештою нові логістичні ланцюги було збудовано, і продукти, напої і навіть посуд почали розвозити в різні місця: до пологового будинку в Пущу, в райони під Києвом, де точилися бої, в бомбосховища, до ТРО – усюди, де просили, не перевіряючи і намагаючись допомогти усім. За два місяці розіслали продуктів харчування на сумму 500 000 гривень.
Трохи згодом в компанії усвідомили, що розвозити продовольчі запаси – це непогано, але ж в місті не вистачає хліба. Тоді Дмитро Батрак, директор «Shibuya sushi kiosk» (входить до складу Klara group) об’єднався з сусідами – іншими ресторанами на Подолі – і вони разом почали випікати хліб. Неподалік, в одній з пиріжкових «Тітки Клари», було організовано «хлібний хаб»: тут з подвоєною швидкістю пекли, розсилали, видавали хліб. Працювали усі, кожен робив, що вмів, незалежно від посади – від прибиральниці до директора. За день на невеличких потужностях однієї цієї пиріжкової випікали і розвозили по ТРО, бомбосховищах і волонтерських організаціях до 500 хлібів. Те саме відбувалося на Печерську – у кав’ярні «Honest Coffee Bar», де її директорка Вікторія Гнєдаш роздавала хліб і безкоштовно напувала усіх кавою. «Гроші в цей час відійшли на десяте місце, – згадує Андрій. – Але за деякий час на складах почали закінчуватися запаси. Довелося шукати і збирати усе, що де лишалося, з усіх усюд. Тут на допомогу прийшли волонтери: вони допомагали шукати, привозити, розвозити і роздавати продукцію».
З кінця березня постачальники потроху почали відновлювати роботу – тому на початку квітня в Klara group задумалися про відновлення роботи закладів. «Це було непросто, – розповідає Андрій. – По-перше, не полишало відчуття, що ми, ресторатори, все-таки працівники сфери дозвілля і розваг, а які можуть бути розваги у такий час, коли тут, поруч, гинуть люди? А по-друге, специфіка нашої мережі полягає в тому, що більшість наших працівників – жінки, і саме вони виїхали з Києва разом з дітьми». Спочатку компанія поговорила з усіма, хто залишився в столиці. Пропонували роботу поближче до дому, не завжди у тому закладі і на тій посаді, де працювали до війни. Головне було – зібрати команду і дати людям можливість працювати. Не поспішали, відновлювали по одному закладу на тиждень-два. Оскільки більшість працівників роз’їхалися, довелося шукати нових. З відкриттям кожного нового закладу усі сумніви і проблеми розвіювалися. По-перше, стало зрозуміло, наскільки людям потрібна робота – не лише для заробітку, а й просто щоб відволіктися, вийти з дому, робити щось корисне. По-друге – відчули, наскільки усі довкола скучили за нормальним життям. «Люди так раділи суші і пиріжкам, ніби куштували їх вперше в житті, – говорить Андрій. – Зрештою, усім потрібна бодай ілюзія звичного мирного життя».
Наразі бізнес відновив роботу на 40-50% – усі процеси доводиться налагоджувати заново, з новими умовами, новою логістикою. «Але головне – що наші люди здатні згуртовуватися і діяти разом заради спільної мети», – резюмує Андрій Пінчук. Оригінал статті: mind.ua
Comments